“Зараз біжимо на перший поверх в реєстратуру — брати аналізи крові у калясочниці” — так зустріла мене  біля 8.30  дійсний боєць невидимого фронту — Анна Майстренко, медична сестра маніпуляційного кабінету КНП ММР «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3». Ми летимо по коридорах та по сходах, я ледве встигаю за нею, аж вітер піднімає поділ суконь тих жінок, хто проходить повз Анечку, як ласкаво називають її колеги. Спостерігаю якою зібраною та уважною треба їй бути  — взяти з собою всі матеріали та засоби, необхідні для проведення процедури. А перед нами гарна дівчина у колясці — призер Європи по “забігу”2 на довгу дистанцію і їй треба мати результати обстеження, у тому числі на COVID-19 для поїздки за кордон.

Початок роботи Ані в маніпуляційному кабінеті з 8.00 кожного дня. До 9.30 треба взяти аналіз крові на ПЛР (полімеразна ланцюгова реакція) на наявність антитіл до COVID-19. Зараз якраз в цьому кабінеті сама гаряча точка закладу! Рівно в 9.30 машина виїжджає зі зразками крові до регіонального лабораторного центру, тож треба встигнути взяти кров з вени у всіх, хто прийшов. Сьогодні взято 15 зразків, один з них у лікаря.

Не встигає обслужити усіх відвідувачів, прибігає лікар з денного стаціонару та просить допомогти з крапельницями, бо медична сестра стаціонару вимушена терміново покинути робоче місце — важка травма у матері — потрібна негайна допомога.

3Анечка скидає цей “спецCOVIDодяг”, в якому відчуває себе як у парнику, але його затверджено наказом всім, хто має контакт з хворими на коронавірус, надягає звичайну медичну шапочку, збирає до сумочки все необхідне для проведення маніпуляцій, і трохи видихає.  Забігаємо до першої палати №1 денного стаціонару — “ І хто тут у нас? Що бариня лягли і просять?” — говорить моя героїня.  “Анечка!!! Як я рада вас бачити! З вами я знаю що все буде у мене добре! А ще хотіла з вами обсудити свої особисті питання…. “ — говорить яскрава жінка, лежачи в ліжку.  Анечка розбирається з призначеннями лікаря, готує крапельниці, необхідні матеріали та на 2 секунди знаходить вену. Готово! Так саме — другий пацієнт, наступна палата, так само, третя, четверта, п’ята. Хтось вже нервує, другий кличе на допомогу, бо треба вже підключити  інші ліки або закінчує крапитись. А нові 4люди все йдуть і йдуть…. І так майже до кінця робочого дня. Десь після обіднього часу ще є відносно спокійного часу, коли треба ще заповнити кучу обов’язкових паперів та журналів.

Коли колеги говорять про неї, що вона сьогодні зірка, бо її знімають на фото, Анечка відверто каже мені — я себе дійсно відчуваю зіркою, коли після роботи приходжу додому та лягаю на середині великого ліжка розкинувши руки, ноги і видихаю.

Мріє про відпустку, щоб можна було виїхати з коханим чоловіком за кордон, відключити мобілку та ні про ще не думати, лежачи на піску біля моря.